Отже, на просте запитання “Де потрібно шукати скарб?” я відповів би так: шукати скарби слід там, де жили люди. Хоча, досить часто, ховали їх і далеко від житла: в лісі, ярах…
Можна також роздобути старі карти. Початківці – шукачі скарбів шукають ці карти як панацею, а знайшовши, радіють: тепер справа піде! Смію запевнити, що карти ці разом зі спеціальною навігаційною програмою на планшеті є у кожної людини з металошукачем. Тому, переважна більшість панських дворів, хуторів і катівень, які на них позначені, а на місцевості вже не вгадуються, по кілька десятків разів перевірені вашими більш досвідченими колегами. Але, безумовно, знахідки будуть і там. В основному не цікаві.
Ще буквально в кожному українському селі є свої перекази. При цьому, переважна кількість з них нічого не варта. Дивно те, що люди розпускають вуха і ведуться на ці байки. Особисто мені про відра червонців розповідали як мінімум тричі-чотири рази …
Через раз розповідають про “кургани” … В кургани, навіть якщо вони є, я лізти не раджу. Швидше за все, це археологічна пам’ятка, і руйнування його – кримінальний злочин.
Хоча, іноді, історії з місцевими байками про скарби підтверджуються. Одного разу моїм колегам місцева жінка розповіла про те, як в шістдесятих роках трактор колупнув плугом кубушку з монетами … Показала місце, де це сталося. Як і слід було очікувати, зібрали тоді далеко не все …))
Більшість знахідок сучасного українського шукача скарбів – це, на жаль, не клади, а “потєряшкі”: окремі монети, предмети культу, побутові речі та прикраси. І їх буває досить багато.
Хотів би попередити тих, хто вважає себе азартною людиною: будьте обережні! На цю справу підсаджуються на раз-два, і того, кого це захоплення зробило б хоча б заможною людиною, особисто я не знаю.
З повагою,
редакція прес-служби
“Спілки Дослідників Культурної Спадщини“